Додати новину ОСББ

«Ах, война, что ж ты сделала, подлая»


  Гунько Олександр     02.03.2022    8180   

Ці рядки із відомої пісні російського поета і барда Булата Окуджави стали лейтмотивом нинішньої агресії Росії проти України. У багатьох родинах, які волею випадку опинилася по різні боки кордону, відбувається справжні драми.
«У мене нема більше брата, – розповідає по Вайберу новокаховчанин 58-річний Олег. – Я з ним порвав остаточно. Він так нічого і не зрозумів»
.

Любов до моря



Вони народилися і виросли в Новій Каховці, ходили в одну школу №2. Правда, коли старший брат Валерій її закінчив і вступив до Одеського вищого морехідного училища, молодший тільки пішов до першого класу.
Та було в їх долях спільне – любов до моря. Валерій став штурманом далекого плавання, а Олег після шкоди потрапив на службу до Військово-морського флоту СРСР. Відслуживши, пішов до цивільного флоту. Так вони і ходили в море із Корсакова, аж поки Радянський Союз не розсипався.



Валерій поїхав до Нової Зеландії на запрошення свого закордонного друга Вайна, з яким познайомився під час своїх закордонних плавань. А Олег повернувся в Нову Каховку. Кілька років перебивався на різних роботах, освоїв професію електрогазозварника, але… море кликало. Тож коли випала нагода, без зволікань відгукнувся на запрошення з Калінінграда. Звідтоді працює на суховантажах.
Тріщина між братами вперше сталося 2014 року, коли Росія захопила Крим. Тоді Валерій стукнуло 60 років, і він вирішив поїхати до Росії оформляти пенсію. Здав у Новій Зеландії квартиру в оренду. А собі купив двокімнатну в окупованому Севастополі.

Війна зробила їх чужими



Олег, приходячи з рейсів, намагався щоразу відвідати брата. Спочатку вони сперечалися до хрипоти.
– Вы предали память наших дедов, – гарячкував Валера. – У вас там одни бандеровцы и фашисты.
Олег спочатку намагався донести до брата правду, але той і слухати не хотів. Тож вони вирішили під час зустрічей не говорити про політику. Кожен залишився при своїй думці.



Але нинішня війна їх зробила чужими. Олег зателефонував Валерію після початку агресії і спробував поговорити, але даремно. Тоді і зірвалося у нього: «Ти мені більше не брат»…

Сестри-степовички



Мої двоюрідні сестри Людмила і Ольга народилися і виросли у селі біля Асканії-Нової. Старша Людмила після восьмирічки закінчила Херсонський кооперативний технікум, одружилася з Іваном, який саме відучився в «рибтюльці» і подалася з ним у Владивосток. Іван посав ходити в море, а Люда влаштувалася продавцем у магазин. У «лихі 90-ті» Ваня зміг привезти з Японії кілька вживаних іномарок і вигідно продати. Відтак подружжя закрутило власний бізнес, і скоро у них була ціла мережа магазинів.



Років 10 тому вони продали все своє майно у Владивостоку і виїхали до Москви з трьома дітьми.
А Оля також з трьома дітьми жила у Кривому Розі. Займалася продажем косметики Оріфлейм. Дійшла до рівня якогось там «золотого директора». Та несподівано бізнес накрився мідним тазом, і вона подалася до сестри в Москву, де та влаштувала її в магазин.

Коктейлі Молотова готові



Після анексії Росією Криму і захоплення частини Донбасу сестри розсварилися, і Ольга повернулася додому. А тепер і зовсім стали чужими.
– Я їй зателефонувала і намагалася пояснити, що у нас відбувається, – розповідає Оля. – Але віна і слухати не хотіла. Каже: «Путин все правильно делает. Надо наказать вашу Украину». Я їй кажу: «Ти що – здуріла? Це ж і твоя Україна! Все, ти більше мені не сестра!»



Коли я розповів Ользі, що окупанти прорвали оборону наших бійців у Шиловій Балці і ймовірно підуть на Кривий Ріг, вона рішуче заявила:
– Будемо з чоловіком готувати коктейлі Молотова. Я сама буду кидати в танки і бетеери! Хай тільки спробують увійти в наше місто!

За два дні мені зателефонував її чоловік Олександр.
– Ти уявляєш, – каже. – Олька записалася в самооборону. Тренується кидати пляшки з дев’ятого поверху. Тут весь Інгулець і Кривий Ріг готують коктейлі Молотова.
Ось чому я упевнений, що наш народ перемогти неможливо. А з родичами розберемося потім.

время 0.013052940368652